Колекція Петра Одарченка – унікальна пам’ятка української культури. Вона нараховує 4517 прим. / 3338 назв. і складається з двох частин. Одна – це вишукана фахова бібліотека з мовознавства та літературознавства, творів української художньої літератури, яку все своє довге життя збирав науковець. І друга – книжки українських літературознавців, мовознавців з багатьох країн світу, подаровані Петру Одарченку.
Відомий педагог, дослідник-літературознавець, мовознавець, критик Петро Васильович Одарченко народився 20 серпня 1903 року в селі Римарівка Гадяцького повіту на Полтавщині. Закінчивши сільську школу 1913 р., перейшов до Гадяцької гімназії. Роки юності – це становлення людини, прийняття життєвозначущих рішень. А юність Петра Одарченка проходила у будинку Драгоманових, в щоденному спілкуванні з Оленою Пчілкою, в розмовах про Михайла Драгоманова та Панаса Мирного, читанні найкращих творів українського письменства. І рішення стати народним вчителем прийшло саме тоді. Після закінчення гімназії і Педагогічних курсів восени 1920 р. П. Одарченко одержав призначення на посаду вчителя початкової школи на хуторі Мельниково-Кулебин, де і пропрацював до 1923 р. Вчителював з великою зацікавленістю, але прагнув вчитися далі. Півроку навчався в Полтавському відділі Історико-Філологічного Факультету Харківського університету, з 1923 – студент Ніжинського інституту народної освіти. Впродовж навчання в інституті П. Одарченко – секретар семінару Української літератури підвищеного типу, голова Краєзнавчого гуртка, регулярно посилав до Етнографічної Комісії ВУАН народні пісні, збирав етнографічні матеріали за спеціальними темами. Після завершення навчання – аспірантура при кафедрі української мови і літератури. Наукова праця була зосереджена на вивченні життя та творчості Лесі Українки та написанні дисертації “Стиль Лесі Українки”. Саме в цій дисертації були зроблені перші спроби Одарченка як дослідника порівняльно-історичного методу в сфері українознавства. Вже перші праці “Ткачі" Г. Гайне у перекладі Лесі Українки (“Записки Ніженського ІНО”), “Нові ненадруковані поезії Лесі Українки” у журналі “Життя і революція” за 1928 рік, “Прощання” Лесі Українки у збірнику ВУАН “Література ” за 1928 одержують схвальну критику літературознавців М. Зерова, Г. Майфета, Б. Якубського.З 1928 року П. Одарченко почав викладати курси в Ніженському ІНО, з 1929 року – виконував обов’язки доцента. У роботі над дисертацією його консультантами були С.О. Єфремов, М.К.Зеров, П.П. Филиппович, Б.В. Якубський.
Успішне завершення аспірантури співпало з арештом. Не вистачило кілька тижнів, щоб захистити дисертацію. Арешт, заслання на три року в Алма-Ата, тяжка хвороба, звільнення від арешту 5 грудня 1933 року, а 6 грудня того ж року – знов арешт і висилка на три роки в Уральськ. 1937 року повернувся в Україну, але влаштуватися на роботу за фахом не зміг. Працював в Курській обласній бібліотеці, викладачем російської мови у середній школі. У 1938 р. влаштувався на посаду доцента Курського педінституту, викладав курс сучасної російської мови і керував семінаром “Граматичні системи української мови”. Працював над дисертацією на тему “Лексика і синтаксис повісті Гоголя “Тарас Бульба”. Курська обласна бібліотека видала два бібліографічні покажчики, присвячені Шевченку та Шекспіру, зі вступними статтями П. Одарченка. Роки війни – роки страшних поневірянь… У 1942 році П. Одарченко залишив Україну і подався до Польщі. Викладав мову в Православній духовній академії. У кінці 1944 р. виїхав до Відня, потім була Баварія, табір ДП в Авгсбурзі. У 1950 році приїхав з родиною до Нью-Йорка. Перші нелегкі роки, праця прибиральника на нью-йоркському вокзалі. Завдяки втручанню президента УВАН проф. М.О. Вєтухова, П. Одарченко отримує наукову стипендію. Наслідком цієї праці була розвідка “Тарас Шевченко в радянській літературній критиці”. Ця праця була надрукована англійською мовою в науковому збірнику УВАН.
У 1952-54 рр. П. Одарченко працює у Бібліотеці Конгресу США. З 1955 до 1973 року в “Голосі Америки” на посаді перекладача й редактора. У вільний час П. Одарченко продовжував свої літературознавчі студії. Він досліджував творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олени Пілки. Праці П. Одарченка, присвячені провідним темам його досліджень як шевченкознавця, увійшли до його книги “Тарас Шевченко і українська література”, що вийшла 1994 р. у видавництві “Смолоскип”. Ця праця є згустком головних думок і провідних ідей та концепцій творчого набутку в галузі порівняльно-історичного аналізу шевченкознавства. Найвагомішим здобутком у дослідженні творчості Шевченка є праці “Шевченко в радянській літературній критиці” 1920-1881 рр. Варто зазначити, що П. Одарченко як видатний науковець, високоерудований знавець і поціновувач творчості Лесі Українки, своїми працями, а їх більше 75, здійснив вагомий вклад у фундаментальне наукове лесеукраїнознавство. С. Білокінь у вступному слові до книжки “Леся Українка: розвідки різних років. К., 1994” наголошує, що Петро Одарченко в “українознавстві – це той тип науковця, без якого не встоялася б сама наука – тип чесного трудівника, що працює без огляду на кон’юктуру, так, як велить йому сама суть його справи”.
Праці його друкувалися у багатьох наукових виданнях та часописах. Досить цінними є наукові розвідки П. Одарченка, що увійшли до збірника вибраних статей “Українська література”, (К., 1995) про творчість видатних українських письменників П. Грабовського, В. Винниченка, О. Пчілки, М. Куліша, М. Драгоманова, Г. Чупринки, В. Симоненка, М. Ореста, Н. Щербини, О. Зуєвського, Леся Івченка. Понад 40 років писав статті до енциклопедій на теми української етнографії і фольклору та історії української літератури. Був журналістом, кореспондентом газет “Свобода”, “Українські вісті”, “Народна воля”. Хотілося б звернути увагу на працю П. Одарченка “Русифікація України і боротьба за рятування української нації”. Опублікована у 1985 р., вона жодною мірою не втратила свого значення і в наші дні..
Мова переважної більшості статей і наукових праць Петра Одарченка академічно виважена, ділова й офіційна, науково-літературна, але часом вона буває піднесено-романтичною, мелодійно-барвистою, а інколи хвилююче-щемкою і джерельно-чистою. П. Одарченко присвятив мові 140 праць, з них опубліковано українською 131. У 1997р. у видавництві “Смолоскип” вийшла збірка статей П. Одарченка “За культуру української мови”.Він присвятив багато уваги дослідженню мови українців в Америці. У складеній 1983 року біобібіліографії Петро Одарченко зазначив, що є автором понад 500 праць.
З 1962 р. – дійсний член УВАН у США. Член спілки Письменників “Слово”. Громадська робота: впродовж 12 років був секретарем Вашингтонської групи УВАН. 1973 року обраний її головою. Навколо постаті П. Одарченка гуртувалися наукові філологічні кола та письменництво як діаспори, так і України. Його наукова діяльність досить різнобічна. Він залишив помітний слід не лише в літературній критиці, мовознавстві, публіцистиці та в громадсько-педагогічній діяльності, а й у дослідженні фольклору та етнографії. У далекі 20-ті роки випускник Ніженського ІНО Петро Одарченко свою дипломну роботу “Фольклор у краєзнавчій роботі трудшколи” підготував на рівні дисертації. Наукова діяльність П. Одарченка отримала високу оцінку його колег Д. Нитченка, В. Качуровського, І. Кошелівця, В. Чапленка, Ю. Шевельова тощо. Українські дослідники Г. Шанько, В. Борисенко, В. Іванисенко, І. Андрусяк, П. Ротач присвятили вивченню його життю та діяльності свої праці.
