Наукова комунікація - це процес обміну, розповсюдження та публікації результатів досліджень науковців та дослідників, який існує для того, щоб отримані академічні результати були широко доступними світовим академічним спільнотам. Він формує життєвий цикл кроків, пов'язаних із створенням, публікацією, розповсюдженням та відкриттям наукових досліджень, і включає в себе низку діячів, включаючи дослідників, експертних рецензентів, бібліотекарів, видавців, грантодавців, технологів та багатьох інших між збиранням даних та відкриттям знань.
Наукова публікація дозволяє поширювати результати досліджень серед академічної спільноти та громадськості, насамперед за допомогою журнальних статей та монографій, а також матеріалів конференцій, робочих документів та наборів даних.
Традиційне видавництво
Традиційне видавництво можна простежити з 17 століття, але широко розповсюдилось воно в 19 столітті, коли вчені товариства публікували регулярні бюлетені та провадження, що дало змогу вченим підтримувати зв’язок із тим, що роблять інші. Першими науковими журналами були Journal des Sçavans (французькою мовою) та «Philosophical Transactions of the Royal Society» (англійською мовою), а систематично публікувати результати досліджень наукові журнали почали у 1665 р. Сучасні наукові журнали склалися з цієї оригінальної практики видавничої науки, завдяки якій вивчені товариства - асоціації вчених тієї ж дисципліни - організовували зустрічі та конференції, обмінювалися листами та публікували спеціалізовані журнали.
Рецензування (Експертна оцінка)
Сучасна система «традиційного» комерційного видавництва, де видавці керують експертним розглядом матеріалу та процесом його прийняття та публікації в журналі, з’явилась в 70-ті роки 20 ст. До цього система могла бути непередбачуваною за періодичністю та тривалістю кожної публікації, оскільки весь редакційний відділ працював на добровільній основі, як правило, з обмеженим фінансуванням або взагалі без фінансування. Процес експертної оцінки не був за правило до середини 20 століття. Відомо, що перший опублікований науковий журнал «Philosophical Transactions of the Royal Society» запровадив редакційне рецензування ще у 17 столітті, тоді як «Nature» не запровадив офіційну систему експертної оцінки аж до 1967 року.
Поступове придбання більшості світових наукових журналів комерційними видавцями з 1970-х років створило жорсткий процес перевірки та просування науки та інновацій. Якість видавничої справи та науки покращилася, оскільки оплачувані фахівці відповідали за управління різними аспектами видавничого процесу, таких як рецензування та маркетинг опублікованої праці.
Суть рецензування полягає у тому, що колеги із спільної з автором галузі науки оцінюють статті, що надходять до журналу, та надають редакції журналу рекомендації щодо прийняття чи відхилення статті, та\або пропонують удосконалити представлені концепції. Коефіцієнт прийняття або відхилення поданих авторами робіт залишається ключовим показником якості журналу.
Зазвичай автори прагнуть публікувати свою статтю в журналах з високим імпакт фактором, у так званих журналах "найвищого рівня". Однак у цій галузі є прогресивні зрушення, наприклад, прийняття в академічній спільноті Сан-Франциської декларації про оцінку наукових досліджень (San Francisco Declaration on Research Assessment або DORA), яка прагне припинити практику співвідношення імпакт фактору журналу з якістю опублікованих досліджень конкретного вченого.
Сьогодні ринкова частка комерційних видавців продовжує зростати, а найбільші видавництва представляють найбільшу кількість публікацій у світі. Одне дослідження показує, що між 1973 та 1990 роками п’ять найбільших комерційних видавництв разом складали менше 10% опублікованого у світі наукового контенту. До середини 1990-х їх частка зросла і становила 15% контенту. У 2013 році ця частка зросла до понад 51%, що означає, що більшість наукових статей у світі були опубліковані журналами, що належать до п'яти комерційних видавництв, а саме Elsevier, Taylor & Francis, Wiley – Blackwell, Springer та Sage. Незважаючи на цю концентрацію, залишається значна кількість менших видавців та товариств, які видають один або кілька журналів.
Наукові публікації стрімко розвиваються з 2000-х років і найбільш докорінних змін за останні кілька років світ наукових журналів зазнав завдяки журналам з політикою Відкритого Доступу (Open Access), особливо завдяки вимогам відтворюваності (FAIR – це абревіатура девізу, що змальовує суть Відкритого Доступу: 'Findable, Accessible, Interoperable and Reuseable'). Виявлена нестійкість постійно зростаючих цін на передплату журналів зумовила виникнення в академічному світі архівів препринтів та «зеленого Відкритого Доступу» (автори, що самостійно архівують свої документи в сховищах), а також спонукають видавців ініціювати різні бізнес-моделі, пропонуючи «золотий Відкритий доступ» (автори сплачують грошовий внесок видавцям журналів, щоб зробити свої публікації безкоштовними для читачів).
