Омелян Йосипович Пріцак (07.04.1919 – 29.05.2006) – видатний вчений, філолог, сходознавець, історик, іноземний член НАН України, член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, Міжнародної асоціації україністів, почесний доктор всесвітньо відомих університетів, член багатьох академій наук світу.
Навчаючись у Львівському, Берлінському і Геттінгенському університетах, став вихованцем польської філологічної і сходознавчої (В. Котвіч, Т. Левицьки, Є. Завалинський), української історичної і сходознавчої (І. Крип’якевич, Т. Коструба, Я. Пастернак, В. Сімович, А. Кримський) та німецької мовознавчої і сходознавчої шкіл (Р. Гартман, Г.- Г. Шедер, А. фон Габаін).
Омелян Пріцак став вченим світового рівня в декількох галузях науки: філологія, лінгвістика, орієнталістика, історія, і по праву належить до плеяди універсальних вчених, якими були Й.Г. Гердер, Г.В.Ф. Гегель, О. фон Гумбольдт, Б. Кроче, А. Кримський. Він зробив гідний внесок у розвиток світової орієнталістики як науковець-дослідник та як ініціатор і організатор міжнародних наукових осередків, зокрема Societas Uralo-Altaica, Ural-Altaische Jahrbücher, Permanent International Altaistic Conference.
Омелян Пріцак підніс українські студії на рівень світової науки, будучи інтелектуальним лідером в утвердженні престижу української гуманітарної науки за кордоном. Він був організатором і першим завідувачем кафедри української історії ім. М.Грушевського та першим директором Українського наукового інституту Гарвардського університету.
О. Пріцак створив власну наукову школу україністів, які вперше трактували історію України в широкому всесвітньо-історичному баченні. До чільних представників цієї школи належать О. Субтельний, П.Р. Магочій, З. Когут, Ф. Сисин, О. Андрієвська та ін.
О. Пріцак ініціював та брав безпосередню участь у здійсненні Гарвардського проекту відзначення Тисячоліття християнства Русі-України. В рамках проекту, окрім міжнародних наукових форумів та культурно-громадських заходів, вченим було започатковано видання «Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства», що включає оригінальні твори, створені на території Русі-України в XI – XVIII ст.
Омелян Пріцак відродив українське сходознавство, створив і став першим директором Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України. Він виступив співзасновником Археографічної комісії та її спадкоємця – Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. О. Пріцак заснував і очолив при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка першу в Україні в пострадянський час кафедру історіософії.
Омелян Пріцак – автор фундаментальної праці «Походження Русі», а також понад 1000 наукових праць (монографії, статті, рецензії, підручники) з філології, лінгвістики, сходознавства, всесвітньої історії, історії України. Науково-творчі і науково-організаційні задуми О. Пріцака були різноплановими та відрізнялися нестандартністю підходів у їх втіленні. Його неймовірна працездатність, відданість науці, здатність до широкої «візії» кожної наукової проблеми – гідні подиву і наслідування.
Основні дати життя та діяльності:
Омелян Пріцак народився 7 квітня 1919 року у с. Лука Самбірського району Львівської області
1928-1936 – навчання у Польській класичній гімназії у Тернополі
1936-1940 – навчання у Львівському університеті (нині: Львівський національний університет імені Івана Франка)
1940 – молодший науковий співробітник та науковий секретар Львівської філії Інституту історії України АН УРСР
червень-жовтень 1940 – навчання в аспірантурі Інституту мовознавства АН УРСР (Київ)
листопад 1940-липень 1941 – мобілізація до Червоної армії, втеча з німецького полону
1943-1945 – навчання у Берлінському університеті
1946-1948 – навчання у Гьоттінгенському університеті
1948 – захист дисертації «Karachanidische Studien I-IV. Studien zur Geschichte der Verfassung der Türk-Völker Zentralasiens»
1949-1950 – лектор української та польської мов Гьоттінгенського університету
1951 – габілітування працею «Stammesnamen und Titulaturen der altaischen Völker» у Гьоттінгенському університеті
1951-1952 – приват-доцент Гьоттінгенського університету
1952-1960 – доцент, професор Гамбурзького університету
1951-1958 – секретар, 1958-1965 – президент міжнародного Урало-алтайського товариства (Societas Uralo-Altaica)
1960-1961 – запрошений професор Гарвардського університету
1961-1964 – професор тюркології Вашингтонського університету (Сіетл, США)
1964-1990 – викладач, професор тюркології та історії Центральної Азії Гарвардського університету
1964-1973 – організатор створення українознавчого центру у Гарвардському університеті, керівник кампанії зі збору коштів серед української громади Америки для втілення цієї ідеї
1973-1989 – директор Українського наукового інституту Гарвардського університету
1975-1990 – завідувач кафедри української історії ім. Михайла Грушевського Гарвардського університету
1970 – обрано членом Американської академії мистецтв і наук
1985 – надано звання Почесного доктора літератури Альбертського університету (Канада)
1990 – переїзд в Україну, обрано іноземним академіком Академії наук України, ініціювання створення Археографічної комісії, викладання історіографії та історіософії в Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка
1991-1996 – директор Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України
1996 – повернення на постійне проживання до США через стан здоров’я.
Помер 29 травня 2006 р. у Бостоні (Массачусетс, США).
